Данилова Валентина: «Чеченці в нашому під’їзді стояли на кожному майданчику»
Сімдесятип’ятирічна мешканка Рубіжного розповіла документаторам Восток SOS свою історію – як в мирне місто прийшла війна, в її будинку поселилися чеченці і як їй врешті вдалося виїхати з оточеного міста.
Для Валентини Данилової (ім’я змінене задля безпеки респондентки), як й для інших мешканців Рубіжного, повномасштабне вторгнення почалося 24 лютого о 5 ранку з голосних вибухів на околицях міста. Втім дуже скоро під обстрілами опинилися не тільки околиці, але й все Рубіжне – ворог наносив невибіркові артилерійські удари по житловим будинкам, школам та магазинам.
З перших днів війни у місті пропали світло, газ та вода, були розбиті магазини та аптеки.
«Обстрілювати почали з 8 мікрорайона, – зі сльозами на очах пригадує пережите Валентина. – Обстріляли дім №1 на кільці й пішло по місту. Й з цього дня ми вже не знали спокою – ані вдень, ані вночі. Нас так обстрілювали, що не можна було вдома бути – вікна вилітали, двері вилітали… Така хвиля була від [боєприпасів], що вибухали над головою. Осколки летіли навсібіч, вбивали людей, люди лежали біля під’їздів. Українських військових я не бачила у місті, бачила як лнрівці зайшли, потім чеченці прийшли».
Чеченські військові поселилися квартирах, господарі яких виїхали, прямо в будинку, де мешкала Валентина. Після зібрали в усіх, хто ще залишився в будинку, мобільні телефони й витягнули з них сімкартки. Декому, у тому числі й самій Валентині, телефони повернули, декому – ні. Найкращі моделі забрали собі, Валентина бачила потім як вони на ці телефони фотографувалися.
Жінка описує як поводилися нові сусіди:
«Чеченці в нашому під’їзді стояли на кожному майданчику. Ось ми їх й бачили. Перетиналися ми мало, тому що тільки починаєш з дому виходити, вони кажуть: «Сиди вдома, будуть обстріли». Воно й справді, такі сильні обстріли були… Я не бачила аби вони щось в нас крали, але іноді вони, молоді особливо, розважалися… Він серед дня бере й з автомату стріляє вгору… Воно й так стрільба довкола, а він ще біля під’їзду стріляє! Страшно! Дивимося, вони вже на велосипедах їздять. Люди виїхали, велосипеди позалишали в квартирах. Вони брали велосипеди, каталися. Потім крали, забирали машини й з розгону на цій машині в дерево врізалися, розбивали їх, потім кидали побиті машини…»
Лише через два місяці Валентина змогла виїхати з Рубіжного. На той час місто було оточене, й виїжджати жінці довелося спочатку у Старобільськ, потім їхати у Європу через всю Росію. Звідти у Латвію, Литву й Польщу. В її словах про рідне місто повно болю та безнадії: «Рубіжного вже немає, місто мертве, бо й будинків у ньому майже не залишилося».
***
Знищення міста та пограбування або знищення майна його мешканців не зумовлені воєнною необхідністю відповідно до Римського статуту є воєнним злочином, що кваліфікується за п. ІV ст. 8 й описується як «незаконне, безглузде та великомасштабне знищення або привласнення майна, не викликане воєнною необхідністю».
Хоча в Україні досі не ратифікований Римський статут, тим не менш Україна визнала юрисдикцію Міжнародного кримінального суду ad hoc (тобто «для певного випадку») ще у 2014 році. Й наразі Канцелярія прокурора вже активно збирає інформацію щодо найтяжчих злочинів по всій Україні.
Нагадуємо, що Восток SOS з 2014 року займається збором інформації щодо воєнних злочинів заради забезпечення правосуддя. Якщо ви стали свідком або жертвою воєнного злочину, повідомте про це документаторів Восток SOS. Ми віримо, що воєнні злочинці обов’язково будуть покарані!
Повідомити про воєнний злочин можна за телефонами:
+38 099 297 64 34
+38 099 736 42 41
+38 068 664 21 04
+38 068 827 28 95
+38 050 779 47 26
+38 095 374 82 70
Або надіславши свою історію на пошту: [email protected]
Або скориставшись нашим чатботом в телеграмі @documenting_vostok_sos_bot
