Автор тексту: Марія Панченко
Команда проєкту: Ольга Опаленко, Микита Біляков, Наталія Каплун, Інна Крат, Олександр Леонов, Павло Шваб
- Контекст вчинення порушень прав людини на окупованих територіях України.
24 лютого 2022 року збройні сили Російської Федерації здійснили повномасштабне вторгнення на територію України, що стало продовженням та ескалацією міжнародного збройного конфлікту, який триває між Росією та Україною з 2014 року. Внаслідок нового посиленого нападу, окрім раніше окупованих регіонів Криму та частин Донецької й Луганської областей, Росії вдалося окупувати також і інші території України, зокрема частини Київської, Чернігівської, Сумської, Харківської, Запорізької, Херсонської, Миколаївської областей і деякі населені пункти Донецької та Луганської областей, які раніше не було окуповано. Під час бойових дій збройні сили України звільнили Київську, Чернігівську, Сумську, Миколаївську, частину Херсонської та майже всю Харківську область; інші території досі перебувають під окупацією РФ.
- Права людини під час збройного конфлікту та міжнародно-правові зобов’язання Російської Федерації
Під час збройного конфлікту застосовується правовий режим міжнародного гуманітарного права (далі – МГП). Він визначає правила війни та, серед іншого, правила поводження із захищеними категоріями осіб, зокрема, цивільним населенням окупованих територій. На час збройного конфлікту МГП як lex specialis має перевагу над міжнародним правом прав людини (далі – МППЛ). Втім, важливо, що режим МППЛ не припиняє свою дію, а застосовується паралельно до норм МГП і продовжує захищати індивіда від зловживання або свавільного здійснення влади представниками держави навіть під час війни, хоч і з деякими обмеженнями.
За принципом екстериторіальної юрисдикції держава несе відповідальність за порушення прав людини її представниками на будь-якій території, на якій вона має ефективний контроль, навіть якщо ця територія – за межами її міжнародно визнаних національних кордонів. Таким чином, Росія є відповідальною за порушення прав людини її представниками на окупованих територіях України.
Донедавна Росія була стороною Європейської Конвенції з прав людини 1950 року (далі – ЄКПЛ чи Конвенція), а, отже, на неї поширювалася юрисдикція ЄСПЛ, до повноважень якого, згідно з ЄКПЛ, належить розгляд індивідуальних та міждержавних заяв про порушення прав людини державою-учасницею. Проте РФ вийшла з Ради Європи 16 березня 2022 року, припинила бути стороною Конвенції і після 16 вересня 2022 року ЄСПЛ більше не має юридичної влади для притягнення Росії до відповідальності за порушення прав людини. Іншими словами, Росія де-факто припинила бути частиною європейської системи захисту прав людини, внаслідок чого утворився правовий вакуум: представники РФ продовжують вчиняти порушення прав людини, але інструментів для притягнення їх до відповідальності більше не існує.
Втім, це не звільняє Росію від її зобов’язань за МППЛ. По-перше, права людини загальновизнано нормами jus cogens та erga omnes, що робить їх частиною звичаєвого міжнародного права. Тобто вони є універсальними і обов’язковими для дотримання будь-яким членом міжнародної спільноти, незалежно від наявності чи відсутності зобов’язань за договірним правом. По-друге, Росія має також і договірні зобов’язання у сфері прав людини, оскільки є стороною Загальної декларації прав людини 1948 року та учасницею переважної більшості основних конвенцій ООН, що захищають права людини, зокрема, таких, як:
- Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 року (далі – МПГПП);
- Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права 1966 року;
- Міжнародна конвенція про ліквідацію усіх форм расової дискримінації 1965 року;
- Конвенція про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок 1979 року;
- Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання 1984 року;
- Конвенція про права дитини 1989 року;
- Конвенція про права осіб з інвалідністю 2006 року.
На виконання кожного з цих міжнародних документів було створено договірний квазісудовий орган ООН, уповноважений фіксувати порушення прав осіб, що перебувають під юрисдикцією держави-учасниці. Хоча рішення цих органів мають рекомендаційний характер і поступаються силі судових рішень ЄСПЛ, втім, вони можуть бути одним з важелів впливу на Росію.
Незважаючи на свої численні зобов’язання у сфері прав людини, за понад дев’ять років збройного конфлікту – і особливо після 24 лютого 2022 року – не було жодної норми чи заборони МППЛ і МГП, які б Росія не порушила, продемонструвавши відверте нехтування і повну неповагу до міжнародного правопорядку та міжнародного права.
- Порушення прав людини на окупованих територіях за березень 2023 року
Окуповані РФ території України залишаються обмеженими для доступу національних та міжнародних установ і організацій, що досліджують ситуацію із правами людини. За таких умов дані з соцмереж, ЗМІ тощо є цінним джерелом інформації про все, що відбувається на цих територіях.
Фахівці Восток SOS вже тривалий час здійснюють моніторинг відкритих джерел і на підставі зібраної інформації фіксують порушення прав людини, вчинені представниками РФ на окупованих територіях, а також публікують щомісячні звіти про виявлені порушення.
Цей звіт містить огляд порушень прав людини, вчинених на окупованих територіях України у березні 2023 року.
Важливо, що з весни 2022 року кількість таких порушень не зменшується, держава-окупант не виявляє жодної позитивної динаміки у напрямку поваги до прав людини. Представники РФ та її окупаційних адміністрацій і далі зловживають владою на тимчасово підконтрольних їм територіях України, принижуючи гідність і завдаючи значної шкоди здоров’ю і добробуту цивільних осіб.
Зібрані і представлені у цьому звіті дані не претендують на вичерпність і становлять лише незначний відсоток усіх порушень прав людини, які вчиняються на окупованих територіях.
- Кількість та види порушень прав людини
Загалом за березень 2023 року моніторами Восток SOS було виявлено 66 випадків порушень прав людини в окупованих регіонах України. Найбільше порушень зафіксовано у Луганській (23) та Запорізькій (20) областях. В інших регіонах цифри наступні: Херсонська область – 18 випадків; АР Крим – 3; Донецька область – 2.
Найчастіше у цьому місяці було порушено право на власність – 42 випадки, з яких 19 – на Луганщині; 11 – у Запорізькій області; 9 – на Херсонщині та один випадок у Донецькій області. Наведені цифри відображають поодинокі акти знищення чи привласнення майна цивільних осіб. Водночас, у березні 2023 року у місті Маріуполь Донецької області рішенням окупаційної адміністрації триває знищення цілих будинків та навіть мікрорайонів, що є масовим порушенням права осіб на власність.
До інших поширених видів порушень на окупованих територіях за березень 2023 року належать такі:
- право на свободу та особисту недоторканність – за березень зафіксовано 18 таких випадків: 7 – у Запорізькій області; 4 – на Херсонщині; 4 – на Луганщині; 3 – в Криму;
- право на життя – 4 випадки, Херсонська область;
- заборона катування – 2 випадки: 1 – на Херсонщині та 1 – на Донеччині;
- свобода думки, совісті і релігії – 2 випадки, Запорізька область.
- Приклади порушень прав людини на окупованих територіях
Право на власність
Найпоширенішим порушенням прав людини на окупованих територіях за березень 2023 року є порушення права на власність. Військові РФ, представники місцевих окупаційних адміністрацій, а також члени воєнізованих формувань «Л/ДНР» систематично привласнюють або знищують майно місцевих жителів.
За березень 2023 року найбільше таких випадків зафіксовано на Луганщині, Херсонщині та у Запорізькій області. Насамперед, місцеві мешканці скаржаться на свавільну апропріацію їхньої власності. Так, у містах Сєвєродонецьк, Лисичанськ, а також у смт Біловодськ та декількох населених пунктах Луганської області російські військові самовільно заселилися до квартир і будинків цивільних і користуються їхнім майном.
Схожу практику можна спостерігати й у Запорізькій області. Наприклад, у місті Бердянськ російські військові селяться до квартир місцевих мешканців, а у місті Мелітополь привласнення приватного майна відбувається на рівні узгодженої політики місцевої окупаційної адміністрації, яка передає квартири людей, що виїхали, для проживання колаборантам. Також у Мелітополі за першу декаду березня 2023 року представники окупаційної адміністрації внесли до переліку об’єктів «майна, що не має господаря» близько півсотні приватних квартир, розташованих у різних частинах міста.
Російські військові і представники окупаційних адміністрацій здійснюють привласнення майна місцевих жителів також і у декількох населених пунктах Херсонської області: у березні такі випадки зафіксовані в смт Новотроїцьке та у Скадовському районі.
Російські військові захоплюють не лише будинки і квартири, а й привласнюють рухоме майно місцевих жителів, зокрема, автомобілі. Так, у місті Рубіжне та селах Пурдівка і Новоайдар Луганської області, у селі Якимівка Запорізької області, а також у місті Скадовськ та селі Подол-Калинівка Херсонської області військові РФ викрали у місцевих жителів декілька авто.
З відкритих джерел стало відомо, що награбоване майно російські військові вивозять до Криму. Зокрема, у селі Мирне Херсонської області на залізничній станції «Каланчак» військові РФ організували канал вивезення награбованого у місцевих жителів майна: на станції розвантажують боєприпаси з Криму, а у зворотному напрямку у вантажних вагонах перевозять вкрадені речі, які розвантажуються у Джанкої – там речі або продають, або вивозять звідти на територію Росії.
Стаття 17 Загальної декларації прав людини передбачає, що «кожна людина має право володіти майном, як одноосібно, так і разом з іншими», а також, що «нікого не може бути безпідставно позбавлено майна».
Право на свободу та особисту недоторканність
Другим за поширеністю на окупованих територіях є порушення права на свободу та особисту недоторканність. Порушення цього права здійснюється через незаконні викрадення, арешти та переміщення цивільних осіб у невідомому напрямку, що вчиняють російські військові, представники ФСБ РФ, а також члени воєнізованих формувань «Л/ДНР» і працівники окупаційних структур, таких як поліція, органи безпеки тощо.
У березні 2023 року в Херсонській області російські військові викрали трьох осіб: в смт Каланчак вони викрали 60-річного місцевого жителя, перед тим провівши в його оселі обшук; у селі Новоросійське чоловіка викрали з його власного будинку; в Скадовському районі викрали старосту одного з населених пунктів. Місцеперебування викрадених осіб невідоме.
У Запорізькій області окупаційна влада продовжує політику незаконної депортації українського населення. Так, у березні 2023 року стало відомо, що представники окупаційної адміністрації вивезли 5 дітей з міста Енергодар до Москви. Також окупаційна адміністрація суттєво обмежує свободу пересування місцевого населення: зокрема, у місті Бердянськ було видано розпорядження, щоб місцеві жителі до 1 квітня отримали в міській комендатурі перепустки для переміщення по Запорізької області.
У Луганській області у березні 2023 року представники окупаційної адміністрації вивезли двох неповнолітніх осіб з міста Лисичанськ до Росії з подальшою примусовою зміною їхнього громадянства на російське.
В окупованому Криму тривають переслідування кримських татар працівниками ФСБ РФ. Зокрема, у березні 2023 року представники цієї служби за підозрою у причетності до «диверсійних дій» затримали двох осіб у місті Судак, а також одну особу – активіста і громадянського журналіста – у селі Урожайне Сімферопольського району.
Стаття 9 МПГПП стверджує, що «кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність» і що «нікого не можна свавільно заарештовувати і тримати під вартою».
Заборона катування
Катування цивільних осіб на окупованих територіях є невід’ємною частиною політики російських загарбників та окупаційних адміністрацій щодо місцевого населення. Катування, зокрема, застосовують до осіб, що чинять активний спротив окупації або яких підозрюють у нелояльному ставленні до нової влади.
Так, у березні 2023 року у селі Генічеськ Херсонської області російські військові катували місцевих мешканців, які відмовляються отримувати російський паспорт.
Стаття 7 МПГПП зазначає, що «нікого не може бути піддано катуванню чи жорстокому, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню».
Право на життя
Представники РФ не лише катують, але й також свавільно вбивають місцевих мешканців окупованих територій, порушуючи їхнє право на життя.
У березні 2023 року було зафіксовано 4 такі випадки і усі – на Херсонщині. На початку місяця в одному з сіл Горностаївської громади російські військові вбили місцевого жителя. Також 3 березня у селі Праві Солонці на міні підірвалися троє чоловіків, двоє з яких загинуло. Крім того, у селі Малокаховка від рук російських військових загинуло двоє осіб, що страждали на психічні розлади: 9 березня військові РФ вбили 50-річну жінку, щоб не надавати їй медичну допомогу; також мертвим було знайдено чоловіка, якому російські військові відмовили у лікуванні.
Стаття 6 МПГПП передбачає, що «право на життя є невід’ємним правом кожної людини. Це право охороняється законом. Нікого не може бути свавільно позбавлено життя».
Свобода думки, совісті і релігії
Від початку окупації російський режим реалізує політику тотальної русифікації місцевого населення, зокрема, дітей на окупованих територіях України, що можна кваліфікувати як порушення права осіб на свободу думки. У березні 2023 року стало відомо про такі випадки, зокрема, у місті Бердянськ Запорізької області, де представники місцевої окупаційної адміністрації переслідують школярів, що навчаються за українською шкільною програмою.
Також російські військові і представники окупаційних адміністрацій продовжують порушувати право українців на свободу релігії, зокрема, у селі Строганівка Запорізької області у храмі Покрови Божої Матері змушують священиків проводити богослужіння відповідно до канонів Російської православної церкви (московського патріархату).
Стаття 18 МПГПП передбачає, що «кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії». Це право містить також свободу сповідувати будь-яку релігію і будь-які переконання.
- Порівняльний аналіз зафіксованих у березні 2023 року порушень прав людини із даними, зібраними за попередні три місяці (грудень 2022-лютий 2023 року), висновки.
Для кращого розуміння ситуації з правами людини на окупованих територіях України порівняємо дані, зафіксовані моніторами у березні 2023 року, з інформацією щодо порушень прав людини, зібраної ними за попередні три місяці (грудень 2022 року, січень та лютий 2023 року).
Так, у лютому 2023 року на підставі даних відкритих джерел було виявлено 94 порушення прав людини. Найбільшу кількість випадків зафіксовано у Запорізькій (38) та Херсонській (28) областях. Як і цього місяця, найчастіше було порушено право на власність – 58 випадків: 20 – на Херсонщині; 20 – у Запорізькій області; 1 – у Донецькій та 1 – в Криму. Наступними за поширеністю у лютому були порушення права на свободу та особисту недоторканність (14 випадків загалом у всіх окупованих регіонах), заборони катувань (10 випадків) і права на життя (6 випадків).
У січні 2023 року загалом було зафіксовано 118 порушень прав людини на всіх окупованих територіях, з них, так само, найбільша кількість спостерігалася у Херсонській (38 випадків) та Запорізькій (37 випадків) областях. Найпоширенішим видом порушень також були порушення права на власність, які становлять 56 випадків із 118 в усіх регіонах: 27 – Луганська область; 13 – Херсонська; 11 – Запорізька; 4 – Донецька; 1 – АР Крим. Право на свободу та особисту недоторканність було порушено 33 рази; заборона катування – 12; право на життя – 11.
У грудні 2022 року за даними моніторингу виявлено 87 порушень, більшість з яких було вчинено у Херсонській (35) та Запорізькій (31) областях. Правом, яке порушувалося найчастіше, було право на власність – 40 випадків: 17 – Херсонська область; 12 – Запорізька; 8 – Луганська; 2 – Донецька; 1 – АР Крим. Друге місце за поширеністю займає право на свободу та особисту недоторканність – 33 порушення на всіх окупованих територіях. Право на життя було порушено 6 разів, а заборону катування – 5.
Порівняльний аналіз інформації щодо порушень прав людини за березень 2023 року та останні три місяці (грудень 2022 року – лютий 2023 року) дозволяє зробити наступні висновки:
- чисельність порушень прав людини на окупованих територіях не зменшується і варіюється в межах від 65 до 120 порушень на місяць. Зафіксовані моніторами Восток SOS випадки становлять незначний відсоток усіх порушень прав людини, що наразі відбуваються на окупованих територіях;
- найпоширенішим видом порушень є порушення права власності мешканців окупованих територій; другим за чисельністю – право на свободу та особисту недоторканність осіб. Також окупанти катують і вбивають цивільних осіб на підконтрольних їм територіях;
- найбільше порушень вчиняється на територіях Запорізької та Херсонської областей – територіях, що були окуповані Росією внаслідок повномасштабного вторгнення 2022 року. Можливо, зафіксована значна чисельність порушень прав людини у цих областях залежить не від інтенсивності вчинення правопорушень, а від того, що ці області окуповані нещодавно й, відповідно, інформаційний простір означених територій ще не «зачищено» окупаційною адміністрацією так, як у Криму чи на територіях Донецької та Луганської областей, окупованих з 2014 року;
- відповідальними за порушення прав людини є, зокрема, кадрові військові ЗС РФ, представники ФСБ РФ, окупаційних адміністрацій на місцях, НЗФ «Л/ДНР», а також різні воєнізовані групи, такі як кадирівці, вагнерівці тощо, підтримувані та заохочувані Росією.
