«Сніг», саме цим словом я б описав свій приїзд до Сєвєродонецька. Уже в поїзді, що проходить через саме серце України і перетинає його з однієї половини в іншу, я міг бачити мінливий ландшафт, від дуже теплої осені до раптової суворої зими, принаймні суворої для мене оскільки в моєму рідному місті в Іспанії взимку в середньому 20 С.

Погода була холодною, але мене тепло зустріла команда Восток SOS, і цей холод залишився позаду та вже незабаром я почав працювати та організовувати свою діяльність. Перше, що я зробив, це спробував закарбувати через фотокамеру таким, як воно є, я намагався зафіксувати справжню «душу Сєвєродонецька» та різні її обличчя в рамках проекту «Люди України».

Також я мав змогу допомагати команді купувати матеріали для відбудови зруйнованих будинків у згорілих селищах. Це була можливість побачити одну з найбільших проблем, що зараз турбує місцеве населення.

Щодо освітньої теми, спочатку я відвідав школу №5, де зустрів дуже цікаву групу підлітків, ми дізналися більше одне про одного. Я представився, розповів про свою місію тут і дещо про іспанську культуру, ми також говорили про наші інтереси, захоплення та амбіції.

Я дуже вражений творчістю та цікавими темами, які ми підіймали разом, відтепер ми продовжуємо це робити у вигляді заходів та ігор для вдосконалення не лише мовлення, а й інших дуже важливих соціальних навичок, таких як колективна робота та впевненість у собі. Ми майже повторюємо знамениту Вавилонську вежу (але смачнішу)!

Потім я відвідав міський ліцей. Підлітки – дуже активні, вони представили свої захоплення та очікування, а також ставили багато питань та ділилися цікавими та смішними фактами про українську культуру.

На наступних уроках ми проводили заходи на тему своїх улюблених захоплень, робили дебати, де їх поставили за вигаданим сценарієм, де вони повинні були вигадати, як втекти з безлюдного острова. Було дуже весело!
Крім того, ми заснували мовні клуби іспанської і англійської мов в офісі Восток SOS. Це мало величезний успіх, багато зацікавлених людей телефонували та реєструвались. З подібним розмахом, як і у школах, ми дуже веселились, розмовляючи про себе та вивчали нові слова та смішні фрази. Ми навіть мали можливість показати свою творчу сторону і малювали одне одного, змушуючи Пікассо і Далі тремтіти від гордості за наші витвори.

Отже, мій перший місяць не міг бути кращим, навіть попри всі труднощі, з якими я маю жити в іншій країні і навіть більше в зоні бойових дій. Я зміг зробити багато чого, познайомитися з цікавими людьми, як місцевими жителями, так і іноземцями, які працюють в різних організаціях. Я сподіваюся, продовжувати це і робити ще більше заходів та більше дізнаватися про Україну – країну, яку я зараз називаю домом.

Читайте статтю англійською.

by Alejandro Nievas

Share