До медіа-платформи «Діалог» завітала координаторка Сєвєродонецького офісу благодійного фонду «Восток-SOS» Олександра Ворошилова.
Під час трансляції говорили про роботу організації на Луганщині та, зокрема, в прифронтових районах, проекти, які наразі реалізовуються, та плани на майбутнє.
Дивіться запис програми або читайте розшифровку розмови під відео.
– Розкажіть трошки про себе та про організацію «Восток-SOS», яку Ви представляєте. Яка її основна місія?
– Якщо казати про себе, то свою роботу в організації «Восток-SOS» я почала ще з волонтерства. Декілька фестивалів, які проводила наша організація, в Сєвєродонецьку і Золотому – я приймала участь як волонтерка. Тобто я допомагала на кухні та ще якісь справи за кулісами робила. Це абсолютно безкоштовна робота, але мені подобалась ця команда, як вона бачить реалізацію цих фестивалів, які люди проходять на ці фестивалі. Познайомилась багато з ким – з іноземцями, з різними гарними людьми нашої області. Мені сподобалось. І ось вже восени 2017 року мене запросили працювати в освітній напрямок в організацію «Восток-SOS». Я працювала два роки на посаді івент-менеджерки та асистентки координаторки освітнього напрямку. А зараз я вже працюю координатором Сєвєродонецького офісу. Це вже пішов третій місяць моєї роботи. Тобто більше в мене таких задач ділових є, ніж було раніше.
Якщо казати про місію нашої організації, то вона завжди міняється, вона трансформується. Історія організації починається з 2014-го року. Це переселенці, які виїхали з Луганська, Донецька та Криму. Вони об’єдналися заради громадянської позиції та української позиції, єдності України, щоб робити якісь правові речі для людей на Донбасі. Об’єднались і почали робити проекти. Це теж волонтерська ініціатива. І позиція в тому, щоб допомагати людям – переселенцям, біженцям, якими самі ж і являємося ми як наша організація.
– Які наразі основні напрямки роботи «Восток-SOS»?
– Зараз у нас є декілька напрямків роботи. Як я вже згадувала, це освітній напрямок, в якому я працювала. В ньому ми працюємо зі школами, співпрацюємо навіть з Міністерством освіти, з різними департаментами, пов’язаними з освітою. І ми втілюємо неформальну освіту в школи Луганської області. Наразі в цьому проекті освітньому є вже 30 шкіл Луганської області. Називається цей проект: «Глобальна освіта – знаємо права людини». І тому запрошуємо всіх, це дуже крутий проект, який уже включає в себе навіть освіту всієї України і взагалі неформальність цієї освіти як європейської.
Також у нас є юридична допомога. Це консультація юристів, які приймають або на виїзді, або в офісі – їх у нас три, це Сєвєродонецьк як базовий регіональний хаб, Рубіжне та Маріуполь.
Ще як така вітка юридичної допомоги в нас є адвокаційний напрямок. Він включає в себе різні юридичні проблеми та питання, які пов’язані з переселенцями і не тільки, які наша організація адвокатує з 2014-го року починаючи і на зараз, коли в законодавстві якісь такі питання виникають.
Також в нас є напрямок документування порушень прав людини і робота з людьми, які повернулись з полону. Ми з ними співпрацюємо, допомагаємо їм гуманітарним, психологічним і соціальним супроводженням протягом наступного періоду їхнього життя.
Є в нас великий напрямок психологічний. Це допомога людям, які зараз знаходяться у травмі. В Луганській області дуже багато дітей, які з 2014-го року отримують травму, отримали цю травму психологічну. З ними треба працювати. Шкільних психологів, на жаль, не хватає. І тому ми працюємо з цими дітьми, підлітками – багато в нас категорій людей, які звертаються.
Великий також напрямок – це гуманітарна допомога. Це покриття базових потреб людини, це елементарне – продукти харчування, якісь побутові речі. Цей проект теж є, і ми нікуди не діваємось навіть на шостому році війни, адже це потрібно людям на лінії розмежування.
– Добре, розкажіть про роботу вашої «гарячої лінії». Як часто на неї звертаються і які основні питання озвучуються?
– Так, в нас є «гаряча лінія» за загальними питаннями. На ній працює соціальна працівниця, вона перенаправляє людину. Якщо це юридичне питання, вона перенаправляє на юристів. Якщо на питання юридичного характеру вона може відповісти сама – дати або урядову «гарячу лінію», або ще якісь екстрені телефони – вона дає людині, надає консультацію. Або ж якщо це гуманітарні питання, фіксується індивідуально, записується бенефіціар – і далі вона вже працює з цією людиною індивідуально. Якщо ми можемо допомогти цій людині, ми в проекті допомагаємо. Якщо ні – ми стараємось перенаправляти цих людей до інших організацій партнерських.
І також є юридичні «гарячі лініі» в офісах, які я називала вже. І є психологічна «гаряча лінія» теж – цілодобово. Якщо людині потрібно проконсультуватися по телефону або записатись індивідуально на прийом до психолога, теж можна це зробити по «гарячій лінії».
– На минулому тижні у восьми школах Луганщини, в тому числі у Щасті, Попасній, Трьохізбенці, пройшли Уроки Європи. Розкажіть про проект «Глобальна освіта – знаємо права людини» та його цілі.
– Це дуже гарний проект. Він включає в себе вже 30 шкіл, які на собі відчули, що таке неформальна освіта. Він заключається в тому, що люди, представники цих шкіл – адміністрації, батьківського комітету, психолога, соціального педагога та дітей – вони поглиблюють свої знання у правах людини, взагалі як права людини можна трансформувати у шкільну освіту. І якщо школа відкрита, – а взагалі такі в нас усі школи відкриті в проекті, тому що не відкриті не подаються на конкурси, а це на конкурсній основі цей проект – ці школи окрім того, що отримують базові навички, масу тренінгів ми проводимо для них, в нас є арт-терапевтичні заняття, ми привозимо до них різних іноземців. Ось вже скоро, 12 січня, приїде арт-терапевтка з Естонії, яка буде їздити по нашим школам в Луганській області і проводити заняття для школярів і педагогів. І також проект включає в себе часткову гуманітарну допомогу для цих шкіл: це базові якісь набори, атрибутика, те, що хоче школа собі як матеріальну допомогу. І ми стараємося допомагати всім школам. Якщо є такі запроси, ми індивідуально теж розглядаємо їхні питання і допомагаємо їм всебічно.
Школи проводять завдяки нам різні фестивалі вже внутрішні, Моделі ООН, ярмарки різні, нас запрошують. Тобто ця сітка шкіл вже так розрослася і стає вже такою більш регіональною, виходить вже на великий обласний рівень.
– У 2019-му році ваша команда підтримала 14 амбулаторій та фельдшерських пунктів Попаснянського району, раніше ви підтримували 18 амбулаторій у Станично-Луганському, Новоайдарському та Бахмутському районах. Розкажіть про цю ініціативу та чи плануєте її продовжувати.
– Так, така ініціатива була. Ми її започаткували ще з 2014-го року, коли команда їздила на лінію розмежування та допомагала великим амбулаторіям. І від великих амбулаторій був запрос, що маленькі ФАПи (фельдшерсько-акушерський пункт) у населених пунктах віддалених, на жаль, не мають базових якихось ресурсів, які вони можуть давати людям. Ми звернулись по допомогу до естонської організації «Mondo», яка в проекті гуманітарному надала нам цю допомогу, можливість надати допомогу цим ФАПам.
Тож ми зробили такий перший базовий проект: ми допомогли 18 ФАПам. Це був Станично-Луганський район, різні населені пункти, такі віддалені, до яких навіть міжнародні організації не доїжджають, просто не можуть допомогти. І ось був другий набір цього проекту – ми теж допомогли маленьким населеним пунктам.
Це важливо для тих людей. Тому що іноді те, що ми їм надали таку допомогу, може навіть спати людині життя, бо ця людина не може поїхати в обласну лікарню або у великий населений пункт, зробити обстеження. Потрібно відзначити, що люди дуже багато розказували, що потрібна ця допомога і хочуть ще. Тож, якщо в нас буде можливість, звичайно, будемо розширювати.
Це такий індивідуальний проект, більше ніхто не займається маленькими ФАПами. Вони, скажемо так, на межі виживання вже, і у зв’язку з реформою теж. І тому це важливо. Треба їх підтримати.
– Які ще проекти, реалізовані вашою організацією, Ви б виділили?
– За весь період часу, скільки працює наша організація, була велика кількість проектів. Можу розказати про такий дуже цікавий. Проходить він зараз вже і триває з позаминулого року. Це волонтерський проект «EU Aid Volunteers». Є така ініціатива, коли європейці приїжджають до нас на роботу. Не ми їздимо працювати в Європу, а вони приїжджають до нас. І тому в нас вже на даний момент приїхало п’ять людей, очікуємо на шосту волонтерку, всі дівчата в нас були.
Ці люди працюють по півроку в нашій організації на різних посадах – це були і психологи, і були вчителі, були арт-терапевти, також PR-менеджерка зараз працює, вона з Данії. Це такі країни як Нідерланди, Франція – перша волонтерка наша, Румунія, Польща, Данія. Очікуємо на Чехію – нову волонтерку, яка буде вчителькою, та з Естонії приїде арт-терапевтка.
Цей проект дуже крутий і гарний. Ці люди знають базово нашу мову – або російську, або українську. Але те, що вони роблять тут, сюди вони вкладають свої європейські цінності зі своїми професіями – це дуже круто. Вони працюють як з дітьми в офісі, так і виїжджають у різні населені пункти.
Тобто це ініціатива така вперше, і ми перша організація з України всієї, яка приймає європейських волонтерів. Така можливість є ще в різних країнах, таких як Гана і інші країни третього світу, але Україна зараз теж є такою.
І це цікавий проект. Запрошуємо всіх поспілкуватися із цими людьми. В них дуже болить серце за Україну, і тому вони з нами тут працюють.
– Ми знаємо, що у «Восток-SOS» добре розвинене співробітництво з міжнародними партнерами. Розкажіть про нього.
– Ми працюємо з міжнародними організаціями, взагалі ми дуже тісно з ними співпрацюємо і стараємося налагодити наші стосунки, тому ми виходимо на такий більш дружній вже вплив і роботу з ними. Тому цих донорів, цих партнерів, з якими ми працюємо, Естонія, Німеччина – їх безліч. Ми з ними навіть бачимося тет-а-тет, вони приїжджають сюди, ми з ним спілкуємося, вони дивляться, як ми реалізовуємо проекти, вони бачать, який фідбек є від цього. І це круто, коли люди бачать, куди їхні гроші ідуть. Тому що для них важливо, щоб в Україні вже якісь зміни відбувались. А ці зміни відбуваються завдяки таким організаціям як ми. І тому люди вже краще сприймають іноземців і міжнародні організації, які раніше, 6 років тому, ніхто не знав, хто такі міжнародники.
– І наостанок що б Ви хотіли сказати, побажати нашим глядачам?
– Я бажаю всім гарного настрою. Теплої погодки ще трошки, не треба лихої зими вже. Бажаю, щоб усе, що хотілося робити, якісь нові справи, які всі загадують на майбутній рік, щоб вони обов’язково робились і люди обов’язково в це вірили. І якщо буде ціль, то обов’язково все вийде. Дякую!
Джерело: «Трибун»
