У п’ятницю, 1 листопада, пройшов круглий «Свобода слова в умовах збройного конфлікту». В рамках події правозахисники презентували посібник «Свобода вираження поглядів під час збройного конфлікту. Огляд практики Європейського суду з прав людини» та подискутували на суперечливу й актуальну для України тему.

«У світлі збройного конфлікту з Росією розпочались палкі дискусії щодо того, коли і за яких умов органи правопорядку та суди мають право обмежувати свободу вираження поглядів з огляду на необхідність захисту національної безпеки та територіальної цілісності країни. Представники влади, як правило, переконують, що свободою слова необхідно поступитись, в той час, як правозахисники наполягають на необхідності дотримання прав людини», – зазначають організатори заходу «Платформа прав людини».

Виконавчий директор благодійного фонду «Восток-SOS» Костянтин Реуцький взяв участь у дискусії «Як відшукати баланс між правом на свободу слова та захистом національних інтересів», в ході якої висловив таку позицію:

«Що для вас важливіше: держава чи свобода слова?» Якщо б мені поставили таке запитання шість років тому, я не вагаючись віддав би перевагу свободі слова. Бо саме у владі, що небезпечно посилювалася, бачив тоді головну загрозу для прав та свобод особистості.

Але весною 2014-го року в Луганську, де я тоді мешкав, я бачив, як держава зі всіма своїми законами та інститутами зникла на наших очах за лічені тижні, не залишивши по собі нічого, щоб могло б захистити права сотень тисяч людей. Цей дещо травматичний досвід переконав мене у тому, що захист наших прав і свобод поза рамками держави не є можливим.

Відтоді для мене більше немає дихотомії – держава чи права людини. Як і раніше, я розумію, що держава (а точніше, влада) схильна ставати запеклим ворогом особистості та утискачем її природніх прав. Але, водночас, і головним гарантом дотримання наших прав і свобод.

Наша ситуація ускладнена тим, що зовнішня загроза не вигадана пропагандистами за попереднього політичного керівництва, як дехто хоче це представити (хоча іноді ці аргументи дійсно маніпулятивно використовувалися попереднім керівництвом для досягнення власних цілей). Ця загроза серйозна, та ігнорувати її безглуздо.

З точки зору культури та стандартів прав людини наша держава, м’яко кажучи, далека від ідеалу. Але і в цьому вона набагато краща, ніж країна, яка прагне нас поглинути. І якщо сьогодні ми втратимо свою державу, ми всі програємо – і ліві, і праві, і ліберали.

Отже, завдання, яке стоїть перед нами, надскладне: не допустити краху держави, лише в кордонах якої ми й зможемо найбільш повно реалізувати свої права та розкрити власний потенціал. Але, з іншого боку, ми маємо уважно стежити за тим, щоб влада не маніпулювала безпековими загрозами заради того, щоб послабити контроль суспільства за тіньовими оборудками чиновників. І не дозволяти критично звужувати простір нашої свободи. Тож, повертаючись до обговорюваної теми, універсальної відповіді на питання «Що важливіше: свобода слова чи захист національних інтересів?», на мою думку, не існує. Кожен випадок треба розглядати окремо, враховуючи весь комплекс факторів. Це складно, але, як ми знаємо, «ціна свободи – постійна пильність». Свобода слова – не є виключенням».

Share