Луганське містечко Золоте кілька років жило на війні, перебуваючи на лінії вогню. Тепер воно може стати частиною “сірої” зони, адже офіційний Київ погодився провести тут так зване розведення сил.

Авторка: Катерина Шаповал

Команда “Восток-SOS” у Золотому

Востаннє мешканці селища Золоте-4 у Луганській області, що знаходиться на ділянці розмежування сторін — просто кажучи, на лінії фронту, — бачили поліцейських кілька років тому. Аж ось на початку жовтня якраз у центрі, біля обшарпаної одноповерхової будівлі з вибитими шибками зупинилися одразу три машини правоохоронців. Озброєні люди, що висипали з них, стояли насуплені, недобре оглядаючи навколишні сільські пейзажі. Та що поліція — сюди віднедавна почали доїжджати карети швидкої допомоги, яких давно не бачили місцеві мешканці.

Така увага дісталася селищу з волі президента Володимира Зеленського: 1 жовтня офіційний Київ підписав у Мінську угоду про розведення протиборчих сил на двох ділянках фронту — в донецькому Петровському і луганському Золотому.

Відтоді на ці два селища звалився тягар слави і частих згадок у новинах національних медіа. Тут українські військові і бойовики “Л/ДНР” повинні відійти на 1 км один від одного, щоб уникнути безпосередніх зіткнень і вогневих контактів. Ні там, ні там далі заяв справа не зрушила.

Та й сама собою ідея розведення поки що спрацювала лише одного разу: в останні дні червня моніторингова місія ОБСЄ заявила, що у Станиці Луганській ЗСУ і бойовики все-таки зуміли розійтися подалі.

Наступним пунктом “умиротворення” мало стати Золоте, яке тепер в офіційних зведеннях позначають як “ділянку розведення №2”. Але дива не сталося: бойовики не форсують відхід, натомість почали обстрілювати українські позиції. А для успішного розведення необхідно як мінімум сім днів тиші.

На початку жовтня у Золоте прибув засновник полку Азов і лідер Нацкорпусу Андрій Білецький. Переконавшись, що противник не має наміру заспокоюватися, він покликав сюди соратників, аби з їхньою допомогою запобігти здаванню українських позицій. Поки колона азовців та їхніх соратників рухалася з центру країни в Золоте, на блокпостах її кілька разів намагалися затримати поліцейські.

Якщо розведення піде за планом, то, за даними Нацполіції, у “сірій” зоні між позиціями обох сторін залишиться 122 будинки. І багато їхніх мешканців зовсім не палають бажанням опинитися між двох вогнів, упевнені, що ці місця одразу приберуть до рук бойовики “ЛНР”.

ВСЕ ПОРУЧ: Костянтин Реуцький зі Сходу SOS показує на Золоте-4. Трохи лівіше за його спиною вже починається територія, контрольована “ЛНР”

Розділене містечко

У тиху осінь та, коли відсутні обстріли Золоте дійсно виглядає золотим — численні будиночки приватного сектора ховаються у долинах серед пожовклого й почервонілого листя садів. Над усім цим піднімається терикон, що відсвічує на сонці жовтим, чорним і червоним, — напевно, у відпрацьованій породі є залізо.

До війни в Золотому мешкало 14,2 тис. осіб. Зараз їх менше, але скільки точно — невідомо. Для такої невизначеності є кілька причин.

По-перше, фронт розділив місто. Воно й так складалося із шести селищ, що виникли навколо місцевих шахт. А через війну одне з них — Золоте-5 — опинилося на підконтрольній “ЛНР” території.

Крім того, селища розділяють дороги, точніше їх повна відсутність: від найближчого до Золотого великого міста, Лисичанська, веде хоч і вкрай розбитий, але все-таки асфальтований шлях. А на місці він перетворюється майже винятково на ґрунтові вулиці та ґрунтові ж проїзди. “Ще пощастило, що зараз дорога суха, — усміхаючись, повідомляє місцева активістка Марина Данилкіна, яка трясеться у машині з журналістами НВ. — Коли йдуть дощі, тут взагалі не проїхати”.

Ця вельми енергійна жінка середніх років — неформальний лідер проукраїнського руху в Золотому-4. Вона виступає різко проти відходу звідти української армії. Вона впевнена: після відходу ЗСУ зі своїх позицій в її рідне селище будуть вільно заходити бойовики з непідконтрольних територій.

На присвячених розведенню сил зборах місцевих жителів, які відбулися за тиждень до появи тут НВ, Данилкіна, за її словами, кричала “до останнього”. Як пояснює тепер, намагалася довести прибулим високим гостям — міністру оборони, начальнику генштабу та головам Луганської і Донецької адміністрацій, — що відступати не можна.

Данилкіну згадував під час свого нещодавнього 14-годинного пресмарафону сам Зеленський: президент розповів пресі, що майже всі місцеві були за розведення, а “жінку, яка була проти” звозили у Станицю Луганську показати, наскільки спокійною та красивою виглядає ділянка, де військові вже відійшли на 1 км вглиб. І та, мовляв, припинила бунтувати.

Було діло, визнає Данилкіна, літала. Але насправді переконати її не змогли. “Золоте — зовсім не Станиця Луганська, — пояснює вона свою позицію. — У нас тут лінія фронту дуже близько: і за 500 м і навіть за 100 м від будинків”. І якщо українські військові відійдуть, ці будови опиняться беззахисними.

А в сусідньому із Золотим селі Катеринівка, яке також стало частиною “ділянки розведення №2”, лінія розмежування проглядається з городів приватного сектора. Тамтешні мешканці розповіли НВ, що на власні очі бачать, як зміцнюється супротивник. “Торік два бліндажі у них було, цієї весни — вже п’ять”, — каже Валентина, у якої в Катеринівці будинок. Як і майже всі місцеві, називати своє прізвище в розмові вона відмовляється: нині обережність, коли бойовики можуть ось-ось опинитися поруч, зовсім не зайва.

Але обласна влада все одно не залишає спроб переконати людей у необхідності розведення: вона навіть організувала для населення потенційної “сірої” зони екскурсійні автобусні тури до Станиці Луганської.

ЖОВТО-БЛАКИТНЕ СЕРЦЕ: Марина Данилкіна, проукраїнська активістка із Золотого, не хоче, щоб звідси йшли українські військові

Без світла

Місцева влада — це ще одна причина, чому розділене на окремі селища Золоте майже не відчуває на собі впливу “великої” України. Кілька років прифронтове місто жило взагалі без керівника: обраний ще за часів Віктора Януковича мер у 2014-му втік після організованого ним же сепаратистського референдуму. Наступна влада — українська військово-цивільна адміністрація (ВЦА) — запрацювала в Золотому тільки у травні 2018-го. Доти багато питань, зокрема й щодо відновлення зруйнованих будівель, у місті неможливо було вирішити.

Внаслідок, увесь минулий рік місто прожило на мізерний бюджет. До того ж відкритих тендерів тут, як правило, не проводять. Найбільшою муніципальною фінансовою операцією останніх двох років стало придбання за 1,1 млн грн садиби для сімейного дитячого будинку подружжя Печених, яке виховує одного рідного і п’ятьох прийомних дітей.

“Золотому зі владою не пощастило більше, ніж багатьом прифронтовим населеним пунктам”, — розводить руками Костянтин Реуцький, координатор організації Схід SOS. Ця структура з 2014-го допомагає переселенцям і жителям прифронтових населених пунктів та організувала нинішній виїзд журналістів на “ділянку розведення №2”.

Печені до свого будинку так і не в’їхали: він досі перебуває в нежитловому стані, його ремонтують. Тому зі старшими представниками сімейства — Юрієм і Світланою — НВ спілкувався у приміщенні місцевої протестантської церкви, парафіянами якої вони є. Церква у Золотому — один із небагатьох місцевих осередків культури: у місті немає навіть бібліотеки. У цьому ж будинку знаходиться і ВЦГА.

Але розмова з Печеними відбувається у вечірній напівтемряві: місцева адміністрація, ледве з’явившись, взялася через суд виселяти протестантів із приміщення за несплату оренди. А поки що церкві, яка вже чотири роки надає гуманітарну допомогу жителям прифронтової зони, вимкнули електрику.

Печені не вірять, що сепаратисти дотримуватимуться домовленостей і не зайдуть на територію Золотого. Навіть у “режимі тиші” з непідконтрольної території постійно тривожать місто: у жовтні бойовики практично щодня стріляли в бік мирних будинків із протитанкових гранатометів.

Водночас формально представники “ЛНР” демонструють готовність до розведення військ: двічі з боку непідконтрольної території вони випускали білі сигнальні ракети, які свідчать про готовність до початку відведення сил.

Втім, наявність цих сигналів — майже легенда: їх бачила моніторингова місія ОБСЄ і в них вірить російський президент Володимир Путін. Але ніхто з місцевих сигнальних ракет не помічав.

“Щодня я чую “сигнальну” стрільбу і “сигнальні” вибухи”, — іронізує щодо цього Юрій Капля, ветеран АТО, який координує в Золотому роботу всеукраїнської акції Ні капітуляції! Її учасники виступають проти нинішніх миротворчих ініціатив Зеленського, які, на їхню думку, ведуть до здавання інтересів країни.

ПЕРСОНАЛЬНЕ БОМБОСХОВИЩЕ: Один із мешканців Золотого-4 показує підвал, куди вони з дружиною ховаються під час обстрілів

У режимі невизначеності

Від самого центру Золотого-4 до найближчої до лінії розмежування околиці просто вулицею тече досить повноводний струмок. Немолодий місцевий мешканець Євген, що йде вздовж нього, з невеселою усмішкою пояснює: це прорвало місцевий водогін.

Далі він неохоче розповідає, що вже на пенсії. А раніше все своє робоче життя трудився на місцевій шахті Батьківщина, яку тепер закрили. Євген живе в одному з будинків, від яких до передової — щонайменше півтора кілометра. Нещодавно власним коштом перекривав дах, який зруйнувала 82-міліметрова міна, що прилетіла з того боку, — Мінські домовленості не забороняють цього калібру.

Пенсіонер, за його словами, підтримує будь-які дії, здатні змінити нинішній стан речей у Золотому. Зокрема й розведення військ. “Може, будуть тут сепаратисти. А, може, й не будуть, — міркує він. — Не розрізавши плода, ти його не спробуєш”.

Євген розповідає, що влада занедбала селище. А вугілля, яке раніше видавали шахтарям-пенсіонерам щозими, зараз постачає тільки міжнародний Червоний Хрест. Щоправда, постачає гуманітарна організація людей не самим паливом, а грошима на його купівлю. “І, уявляєте, наші спекулянти як дізнаються, що буде [транш] Червоний Хрест, одразу ж задирають ціни на вугілля”, — обурюється пенсіонер. Упродовж цієї розмови НВ дістається майже до околиці. І тут знайомиться з Катериною Петрівною, сусідкою Євгенія.

“А хто його знає, чи хуже буде, чи лучче”, — знизує та плечима у відповідь на запитання про розведення. У бесіді літня жінка раз у раз перескакує з російської на українську і навпаки. Її будинок — остання будівля на вулиці. “Як сильно стріляють, так у підвал йдеш, а не сильно — у куточку станеш і чекаєш. Хоч би допомогли нам, щоб не стріляли”, — каже вона. Й одразу запитує: а чи правда, що Нацкорпус, який приїхав у Золоте, відбиратиме у місцевих житло? Мовляв, так люди кажуть.

ПРИЇХАЛИ ЗАХИЩАТИ: Ветеран АТО Юрій Капля координує в Золотому роботу штабу всеукраїнської акції Ні капітуляції!

Суцільна невідомість

Формально військові підрозділи повинні відійти від своїх нинішніх позицій на 1 км. Але насправді відстань буде набагато більшою: на деяких ділянках фронту вона може сягати 5–6 км. У цьому просто впевнений ветеран Капля.

“Ми [українська армія] зараз перебуваємо на вигідних позиціях. Нам потрібно буде облаштувати нові, перейти на них і сподіватися, що та сторона не займе залишене нами”, — пояснює він, сидячи в місцевому кафе Багіра. Тут кований паркан і плетені крісла у дворі, а гречку подають, викладаючи її на тарілку у вигляді куба.

Крім десятьох людей — журналістів і представників штабу акції Ні капітуляції! — у кафе нікого немає. Барменка пояснює, що виконати замовлення НВ — кава з молоком — вона не може. Бо, мовляв, відвідувачів сьогодні занадто багато і закупленого заздалегідь молока на всіх не вистачило.

Під акомпанемент цих виправдовувань Капля роз’яснює, що зараз його соратники, серед яких переважають ветерани Азова, живуть у будинках, які їм виділила місцева адміністрація. Поки що всі ці люди, мовляв, зайняті гуманітарною допомогою військовим і місцевим. Але якщо ситуація зміниться, місія одразу перестане бути гуманітарною, запевняє Капля. Бо сотня активістів, які приїхали за покликом Білецького, має бойовий досвід і завжди може його використати.

Поки азовці обживаються у місті, українські військові на виїзді із Золотого-4 почали розчищати закриту раніше дорогу на розташоване за кілька кілометрів на південь місто Первомайськ, яке контролює вже “ЛНР”. Навіщо? Місцевим жителям цього не пояснили.

15 жовтня, вже після повернення НВ до Києва, в Офісі президента Зеленського офіційно заявили: через обстріли з боку бойовиків процес розведення у Золотому відклали. Поки що — на тиждень.

НА ПОСТУ: Український військовий поки ще стоїть на блокпосту на околиці селища Золоте-4. ЗСУ незабаром можуть покинути ці місця і відійти глибше у тил

Джерело: Журнал “Новое Время”

Share