«Восток-SOS» продовжує знайомити вас з історіями людей, які побували в полоні, родичів полонених та зниклих безвісти. Для цих категорій громадян і досі не існує систематичної медичної, соціальної, юридичної та психологічної підтримки від держави. Також нема реабілітації та соціального житла. Тому люди вимушені шукати допомогу самі та стукатись в усі двері. Хочемо поділитися з вами кількома історіями людей, яким потрібна наша підтримка.

До нас звернувся колишній полонений Василій (його ім’я, як і імена інших людей у цьому дописі, змінені задля їхньої безпеки). У 2014 році Василій з дружиною ходили на проукраїнські акції в Донецьку та не дуже приховували своєї громадянської позиції. Одного дня Василія затримали представники незаконних збройних формувань та кинули його до підвалу. На щастя, в полоні чоловік пробув недовго, але за цей час пережив катування та знущання. Після полону Василю стало ясно, що залишатися в рідному Донецьку більше не можна, бо є ризик знову потрапити до незаконної тюрми – і хто знає, чи пощастить знову вийти звідти живим. Тож Василь разом із дружиною Ольгою був вимушений виїхати. Родичів чи друзів у інших містах вони не мали, тож поїхали в Київську область, де їм пообіцяли тимчасове житло. Василій і його дружина – пенсіонери. Вони й досі живуть у невеличкій кімнаті пансіонату в Київській області, тому що не можуть винаймати більш дороге житло. Їхніх пенсій  ледь вистачає на оплату комунальних послуг, їжу та проїзд, тому вони звернулися до нас по допомогу, і ми купили для родини ліки.

Також ми підтримали ліками ще одну сім’ю, яка зараз неповна та складається з трьох жінок. Коли почалась війна, лінія розмежування розділила Володимира та його маму Марину. Володимир з дружиною та донькою залишився в окупації, а мати – на контрольованій Україною території. З часом Володимир вирішив перевезти родину до селища, де живе його мама, та сам періодично їздив на окуповану територію, аби перевіряти житло та потрошку вивозити речі, яких дуже не вистачало на новому місці. У квітні 2016 року чоловіка затримали на КПВВ у Донецькій області на непідконтрольній Україні території та звинуватили в шпигунстві. З того часу і досі Володимира утримують у полоні.

Ще ми допомогли Вірі, переселенці, молодій мамі та дружині колишнього полоненого, – оплатили комп’ютерну томограму. Антон, чоловік Віри, пережив полон у 2014 році разом зі своїми батьками. На той час рідне місто родини вже було окуповане проросійськими бойовиками. Сім’я мала проукраїнські погляди та не приховувала цього. Тож однієї ночі їх усіх кинули «на підвал». Потім, на щастя, відпустили. Про цей час Антон не хоче згадувати та говорить вкрай неохоче. Зараз Антон з Вірою живуть у селищі в Луганський області, де складно знайти роботу. Віра поборола рак, зараз у неї ремісія. На боротьбу із хворобою родина витратила майже всі грошові запаси. Та наразі жінці необхідно пильно слідкувати за станом здоров’я та час від часу робити КТ, щоб не дати хворобі жодного шансу.

Іншому колишньому полоненому ми купили окуляри. Олександру час від часу треба перевіряти зір і змінювати окуляри. В полоні він переніс побиття, тортури та імітації розстрілу, після чого його змусили написати заяву, що він не має жодних претензій до бойовиків, і відпустили. Жити й надалі у рідному місті було небезпечно, тож Олександр виїхав до Одеси. Один психологічний стрес змінився на інший, адже тепер треба було швидко лікувати травми, отримані в полоні, шукати житло, роботу та якось виживати. Для Олександра це стало жорсткою школою життя, але він не здався і зараз бере активну участь у соціальному житті Одеси.

Ми купили тест-смужки для глюкометра на запит Богдана, колишнього полоненого, який хворіє на цукровий діабет. Чоловік потрапив у полон через те, що допомагав шукати свого колегу. Таким чином він привернув до себе увагу бойовиків, і його забрали «на підвал» прямо з роботи. Люди, які схопили Богдана, не дали йому можливості взяти з собою необхідні ліки. Чоловіка не оглядав лікар, йому не давали ліків, годували раз на день чи й два, знущалися фізично та морально. В неволі Богдан провів 49 днів. Сам він вважає, що зміг вижити без таблеток, тому що організм мобілізувався та кинув усі сили задля виживання. Після випробувань, які випали на долю чоловіка, діабет прогресував, тож зараз він контролює рівень інсуліну за допомогою глюкометра і за потреби робить ін’єкцію інсуліну.

Надана допомога стала можливою завдяки фінансовій підтримці естонської організації «Mondo» та Міністерства закордонних справ Естонії.

Приділяти увагу та надавати допомогу іншим дуже приємно і навіть корисно. І ви можете робити це разом з нами!

Ви можете звернутися по допомогу чи запропонувати допомогу, зателефонувавши на нашу гарячу лінію: (099) 736 42 41.

Пожертви можна перерахувати на рахунок організації за такими реквізитами:
Отримувач: Благодійна організація «Благодійний фонд «Восток-СОС»
IBAN: UA893005280000026007455028483 в АТ «ОТП Банк» МФО 300528
ЄДРПОУ 39764400
Призначення платежу: Благодійний внесок.

Також ви можете передати нам для постраждалих солодощі, іграшки та будь-які корисні речі.

«Восток-SOS» – допомагаємо разом!

Share