1Публікуємо інтерв’ю нашої волонтерки Юлії Красильнікової інтернет-порталу Вголос.

Порожні вулиці, розбиті дахи, поламані паркани, зачинені магазини – саме так нині виглядають селища Донбасу, розташовані поблизу лінії фронту. Нижньотепле, Болотене, Сизе, Золоте, Малинове, Попасна – там майже не залишилося жителів. А ті, хто не покинув рідний шахтарський край, – або немічні, або літнього віку, або самотні. Єдина гуманітарна допомога, яка час від часу надходить до цих людей, – волонтерська.

Як говорить активістка громадської ініціативи «Восток SOS» Юлія Красильникова, люди не стримують сліз, коли волонтери привозять хліб, консерви, борошно, олію. Дякують за підтримку і просять не забувати, бо розуміють, що найближчим часом ані терористична влада, ані російська, ані українська – ніхто не допомагатиме. У розмові з журналістом «Вголосу» 24-річна волонтерка поділилася своїми враженнями від поїздок на Луганщину і Донеччину, розказала про те, наскільки важко бачити занедбане «обличчя» Донбасу.

Найбільше за останній час активістці запам’яталися кинуті напризволяще пенсіонери з Болотеного і Малинового, яких на два села залишилося близько 50-ти. З липня минулого року люди не отримували пенсій, транспорт туди не їздить, магазини зачинено, школи не працюють, лікаря та аптечних кіосків немає. Така собі мертва зона.

2Волонтерка пригадала, як команда прибула до Болотеного і роздавала людям «гуманітарку». «На околиці ми побачили трьох дітей, які трималися батька. В розмові з чоловіком з’ясували, що його дружина вже два місяці перебуває в пологовому відділенні в Лисичанську, де народила четверту дитину. Але через обстріли жінка з немовлям побоялася повернутися додому. Чоловік теж вирішив, що далі жити з дітьми в напівзруйнованому будинку без світла, їжі та надії неможливо, і звернувся до «Восток SOS» з проханням допомогти вивезти родину», – розповіла Юлія Красильникова.

Активісти домовилися з бійцями батальйону «Айдар», який базується в селищі, знайшли будинок у Полтавській області, в якому житиме багатодітна родина, придбали квитки на потяг і дали грошей на перший місяць. Відтепер родина в безпеці.

1Вразило дівчину і шахтарське місто-привид Золоте, що простяглося між окупованими Первомайськом та Кіровськом. Волонтерка каже, що до війни там проживало близько 15-ти тисяч мешканців, сьогодні людей в 10 разів менше. Збагачувальна фабрика і три шахти не працюють. Робітники лише відкачують воду з шахт, щоб не було підтоплення прилеглої території. В самому місті фактично не видно молоді та дітей  усі давно виїхали. «Гумінатарку» туди не привозять, бо селище має статус «умовно нейтрального»: українських військових немає, а до позицій бойовиків – кілька кілометрів, отож ризик потрапити під імовірний обстріл великий: снаряди літають просто над хатинами. Юлія розповідає, що люди втомилися жити в постійному стресі. Натомість вони розуміють, що далі буде тільки гірше, бо, згідно з мінськими домовленостями, населений пункт поділено між Україною та терористичною «ЛНР» навпіл.

Коли волонтери приїхали з адресною допомогою в селище Станиця-Луганська, що неподалік Луганська, побачили чимало зруйнованих будинків. На тих, що вціліли, висіли оголошення «Господарі живі. Будинки під охороною».

«Селян шукали по підвалах. І коли люди, здебільшого похилого віку та з інвалідністю, поступово почали виходити зі своїх притулків, на очі наверталися сльози… Всі вони отримали гуманітарну допомогу – ліки та продуктові набори», – запевнила Юлія і додала, що гуманітарні набори комплектують залежно від вимог донора. Цього разу допомога надійшла від організації «Diakonie» за фінансової підтримки міністерства закордонних справ Німеччини і правозахисного центру «Поступ».

1«Останні рази закупівлю продуктів фінансували німці, які керуються стандартами міжнародного продовольчого фонду із розрахунку – один продуктовий комплект на два тижні. Тут і крупи, і цукор, макаронні вироби, м’ясні та рибні консерви, згущене молоко, чай, печиво і навіть сухофрукти. На місці вже орієнтуємося – якщо селище маленьке, куди зрідка приїздять волонтери, видаємо продуктові набори з розрахунку один на кожну людину. Якщо «гуманітарка» надходить частіше – один набір на одну родину», – запевнила Юлія.

На запитання «Вголосу», як «Восток SOS» знаходить охочих допомогти, активістка відповіла, що здебільшого міжнародні донори самі знаходять українських волонтерів. Зокрема, німці вийшли на команду через Інтернет. Так само познайомилися з естонською організацією «MTÜ Mondo», яка допомагає в рамках кампанії «Ukraina heaks» «Для України». Щодо державної допомоги, то тут, як каже Юлія, чиновники підтримують населення хаотично.

«У держбюджеті немає окремої програми, яка частково фінансувала б закупівлю гуманітарної допомоги людям, які проживають у селах на лінії фронту. Є соціальна допомога для переселенців, але жителі Болотеного, Сизого або Золотого не мають такого статусу, бо не є переселенцями», – підкреслила активістка групи. Вона також зазначила, що команда співпрацює з керівництвом Луганщини в плані отримання інформації про найбільш постраждалі населені пункти.

Окрім адресної гуманітарної допомоги, громадська ініціатива знаходить можливість підтримати і районні лікарні. Так, нещодавно активісти придбали нові меблі та спеціальне обладнання для Біловодського міжрайонного акушерсько-гінекологічного відділення. Для двох лікарень Артемівська закупили кровоспинні, противірусні препарати, антибіотики, перев’язувальні матеріали та інші важливі медикаменти. Все це стало можливим завдяки фінансуванню естонської організації «MTÜ Mondo» та міністерства закордонних справ Естонії.

Волонтери ініціювали і соціальний проект для переселенців, які переїхали до Краматорська та Артемівська. Туди передали побутову техніку: пральні машини, кухонні плити, мікрохвильові печі, холодильник.

Крім того, за словами Юлії Красильникової, команда надає юридичні консультації громадянам, проводить роботу з визволення цивільних заручників, підтримує родичів.

IMG_7265«Визволення заручників – надзвичайно складний напрям у роботі, оскільки сепаратисти спілкуються лише з родичами. Раніше до нас зверталися по кілька разів на день з проханням допомогти знайти близьких, які потрапили в полон. Нині ситуація змінилася на краще – на тиждень отримуємо близько 7-ми звернень. Як допомагаємо? Намагаємося надати родичам максимально повну інформацію про те, куди їм треба телефонувати, до кого звертатися, що можна говорити, що ні, куди їхати», – розповіла волонтерка.

Усього в команді «Восток SOS» є близько 30-ти активістів. Жінки працюють нарівні з чоловіками. Юлія каже, що коли дивишся на хлопців, яким доводиться по кілька разів на день розвантажувати машини, стає ніяково. Тож дівчата всіляко допомагають і підтримують колег-чоловіків.

«Особисто для мене рік волонтерської роботи став складним психологічно і фізично. Нині все, що є в моєму житті, пов’язано з конфліктом на Сході України, з переселенцями, з людьми, які чекають на допомогу. І мені болить, коли бачу, як день за днем помирає мій рідний край, як зникає надія на порятунок. Водночас у мене з’явилися нові друзі, з якими приємно працювати і якими я дорожу. Ми стали однією командою, яка допомагає тим, хто опинився в критичній ситуації. І я певна, що наш волонтерський рух максимально працюватиме і надалі, бо війна триває», – підсумувала молода активістка.

P.S. Наприкінці розмови з волонтеркою я дізналася, що вже місяць Юлія чекає на визволення з полону близької людини. Дівчина не втрачає надії, що він повернеться живим та здоровим, і життя набуде сенсу. Надіємося на це!

Тетяна Зеленська, «Вголос».

Share