У звітах щодо дотримання прав людини експерти відзначають нові факти правопорушень на непідконтрольному уряду Донбасі. DW поговорила з В’ячеславом Ліхачовим з благодійного фонду «Восток-SOS».

Більшості моніторингових місій, що працюють у зоні конфлікту на Сході України, продовжують відмовляти у доступі до осіб, яких утримують під вартою на непідконтрольних територіях Донбасу. Це не дозволяє оцінити масштаби порушень прав людини на цих територіях у повному обсязі. Проте шляхом збору інформації з відкритих джерел та безпосереднього спілкування з жертвами незаконних утримувань, що опинилися на волі, правозахисникам вдається фіксувати подібні правопорушення. Щомісячні моніторингові звіти щодо дотримання прав людини на Донбасі публікує благодійний фонд «Схід-SOS», який протягом останніх трьох років працює у зоні конфлікту. Про висновки останнього звіту, який вийшов на початку грудня, DW поговорила з кооринатором напрямку документування порушень прав людини у зоні конфлікту у «Восток-SOS», істориком В’ячеславом Ліхачовим.

Deutsche Welle: Пане Ліхачов, які основні групи правопорушень на непідконтрольних українському уряду територіях Донбасу були Вами зафіксовані?

В’ячеслав Ліхачов: Серед типових порушень прав людини ми відзначаємо незаконні затримання, утримання у місцях неволі, винесення вироків так званими судами самопроголошених республік за проукраїнську діяльність з величезними строками, зокрема особам, молодшим за 18 років. Також окремо варто відзначити порушення майнових прав та націоналізацію приватної власності.

Яку тенденцію щодо дотримання прав людини на окупованих територіях Сходу України за останній рік Ви відзначаєте?

Основна тенденція, яку можна простежити щодо прав людини в непідконтрольних районах Донбасу протягом останнього року, полягає у переході від просто незаконних затримань та утримувань до винесення реальних вироків так званими судами з великими строками за будь-яку причетність до проукраїнської діяльності. Наприклад, у листопаді 2017 року «військовий суд ЛНР» засудив до 12 років позбавлення волі жителя Луганська, який нібито займався «збором і передачею ВСУ відомостей, що становлять державну таємницю». І ця тенденція посилюється на системному рівні. Звісно, українська система не визнає цих вироків, а урядовці вносять цих людей у списки на обмін. З точки зору юридичної оцінки дій осіб, що виступають у ролі суддів, то вони вже порушили присягу, що давали народові України, тому, відповідно, їхні дії є злочинними.

Як Ви розцінюєте той факт, що більшість винесених вироків місцевими судами саме за статтями «Державна зрада» та «Шпіонаж»?

Дійсно, більшість вироків виносяться саме за цими статтями. По-перше, це дуже серйозний страхітливий фактор. По-друге, «ДНР» та «ЛНР» намагаються створити видимість законності своїх рішень, зокрема шляхом створення паралельної судової системи. А вироки за статтями «держзрада» та «шпіонаж», за їхньою логікою, ще раз доводять важливість існування служб безпеки самопроголошених республік. Таким чином, у місцевого населення створюється сприйняття, що існує постійна загроза, яка вимагає весь час проявляти пильність. Звідси породжується атмосфера страху та система доносів. Фактично, це система державного терору, що утримує високий ступінь мобілізації як «правоохоронних органів», так і місцевого населення.

У звіті Ви зазначаєте, що спостерігаєте активне залучення дітей у «ДНР» та «ЛНР» до військово-патріотичної пропаганди?

Певною мірою створюється система, що нагадує радянську. Тобто з вертикаллю громадських організацій, які насправді повністю підпорядковані квазідержавним структурам. Головна мета яких — створення ідеологічної пропаганди на інституційному рівні, зокрема ідей державності «ДНР» та «ЛНР». Тобто це формування антиукраїнської пропаганди на всіх рівнях. Наприклад, минулого місяця у «міністерстві освіти і науки ЛНР» повідомили, що «в республіці планують відновити піонерський і комсомольський рухи».

Яку методику під час документування злочинів Ви використовуєте? Як це документування може бути використано у подальшому?

Та інформація, що опиняється у відкритих джерелах, з’являється і у наших звітах. Ми використовуємо різні методі збору інформації щодо незаконних затримань. Зокрема, це інтерв’ювання самих жертв, підтримка певного зв’язку з людьми на непідконтрольних територіях. У разі, якщо ми отримуємо інформацію, яка може нашкодити людям, яких вона стосується, то ми її залишаємо у закритому доступі. У таких випадках ми працюємо в непублічному форматі з місіями ОБСЄ та ООН на Донбасі та органами української влади, що займаються обмінами полонених. У подальшому цю інформацію можна використовувати для залучення уваги міжнародних структур до проблем непідконтрольних територій, для здійснення політичного тиску на Росію та для звернень до міжнародного кримінального суду.

Чи ведеться подібна фіксація на підконтрольних Києву частинах Донецької та Луганської областей?

Звісно, ведеться. Навіть основна частина нашої роботи саме там і проходить. Ми постійно виїжджаємо з місіями у прифронтову зону. Проводимо моніторинги дій української влади на місцях, фіксуємо проблеми при перетині лінії розмежування, документуємо злочини, що були вчинені під час гострих фаз бойових дій ще в 2014 році. Важливо підкреслити, що ми фіксуємо порушення не тільки з боку «ДНР» та «ЛНР», але й з боку українських органів влади, збройних сил та інших парамілітарних груп.

 

Автор Анастасія Магазова

 

Ссылка на статью на сайте http://www.dw.com: https://goo.gl/fKcDqB